Після ліквідації гетьманства у 1764 році Запорозька Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року кордони Росії відсунулися до гирла Південного Бугу і Запорозька Січ втрачала значення форпосту в боротьбі проти турецько-татарської загрози. Крім того, царський уряд побоювався нових заворушень після повстання Коліївщина у 1768 році, в якому січовики приймали участь. Після подавлення Пугачовського бунту для багатьох учасників цього повстання Запоріжжя стало надійним притулком. Все це сприяло прийняттю остаточного рішення щодо подальшого існування Січі.
Вже в травні 1775р. на засіданні Ради при Височайшому Дворі Катерини ІІ при участі Г.Потьомкіна, канцлера М.Паніна та президента Малоросійської колегії П.Румянцева було прийнято рішення про ліквідацію Війська Запорозького Низового.
     4 червня 1775р. угрупування російських військ під командуванням П.Текелії в складі ескадрону Сербського гусарського полку та Інгерманландського піхотного полку підійшло до Січі. Ці війська блокували всі шляхи з Січі, її форштадт та навколишні зимівники. Запорозькій військовій старшині, яка під час останньої війни з Туреччиною отримала відповідні армійські чини, було запропоновано з'явитися на рапорт до генерал-поручика. П. Текелії. Відмову російське командування могло розглядати винятково як державну та військову зраду.
      На січовому майдані зібралася загальна військова радаа, де січовики бурхливо обговорювали, що робити далі: чи чинити опір, чи підкоритися волі уряду. Січовій старшині та духовенству вдалося вмовити козаків не чинити опору і через годину брами січової фортеці відкрилися й до П.Текелії з хлібом-сіллю вийшли кошовий отаман П.Калнишевський, суддя, писар, січові діди та курінні отамани разом із рештою січовиків.
      Наступного дня - 5 червня 1775р.- січовиків було додатково приведено до присяги на вірність імператриці Катерині II. Згодом, 3 серпня, Катерина II видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорізької Січі. Там же говорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорозькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано. А керівників останньої Січі було засуджено на заслання.