Нова Січ.
В 1734 р. запорожці дістали дозвіл від російського уряду вернутися на давні місця й заснували Нову Січ над річкою Підпільною. Вона находилася у Красному Куті між лівим берегом Базавлука та правим берегом вітки Підпільної. Це було недоступне місце серед лябіринту річок, озер і плавнів. Січ ділилася на три части: внутрішній кіш, зовнішній кіш і т. зв. ретраншемент. Внутрішній кіш звався також замок або кріпость, він творив правильне коло, 350 м. в обводі, був обведений валом і з північної сторони мав широкі ворота з баштою, збудованою з дикого каменю. Посередині йшов широкий, рівний майдан, на якому відбувалися ради. Останній період (1734-1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запорожжя, з другого — поступовим занепадом автономії Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення крпосництва і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на кордонах з Кримським ханством сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 1770-х роках населення Запоріжжя становило, ймовірно, 100 тис. чоловік. У зв'язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів). За час існування Нової Січі запорожці прийняли участь в двох російсько – турецьких війнах 1738-1740рр. та 1768-1774рр., в яких Військо Запорозьке здобуло не одну перемогу та уславило себе. У 1771—1773 з січової гавані виходила запорозька флотилія, що двічі здійснила Чорноморсько-Дунайську експедицію. Життя, звичаї та сміливість запорожців так сподобалась фавориту імператриці Григорію Потьомкіну, що він приписався до січового товариства. Саме в Новій Січі в останнє десятеліття її існування кошовим отаманов декілька разів обирався Петро Калнишевський.
|