Запорозька Січ уявляє собою військово-політичну організацію українського козацтва, яке виникло внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього Подніпров'я в 15- 16 століть. Спочатку козаки з'явилися в низов'ях Дніпра в другій половині 15 століття, що було спричинено поширенням колонізації Середнього Подніпров'я феодалами Великого князівства Литовського. Але загроза нападів з боку татар і турків примусила козаків будувати військові поселення _ січі. Назва "січ" походить від способу захисту козацьких поселень від зовнішньої небезпеки - «засіки», «січі» - невеликих укріплених поселень у плавнях та островах басейну Дніпра.
    Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М.Бельський. За його розповіддю спочатку таких січей було багато, а перше їх об'єдання відбулося приблизно в 1530-х роках на острові Томаківка. До серед. 16 ст. історія Запорозької Січі більш легендарна, лише з 1552, коли вона розташовувалась на острові Хортиця, про неї є достовірні історичні відомості.
    Під керівництвом Дмитра (Байди) Вишневецького (одного із перших відомих в українській історії гетьманів) протягом 1552—1556 pp. на острові Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.
   Хортицька фортеця відіграла важливу роль в підготовці успішних походів козаків на чолі з Д. Вишневецьким проти Кримського ханства та Османської імперії, але наприкінці літа 1557 року вона була захоплена і зруйнована татарами.