Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або клейноди (від німецького слова, що означає коштовність). Серед них – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці тощо.
Хрест — стародавнє позначення Вічного Дерева Життя, стародавній знак (символ) життя, істини і спасіння, взятий стародавніми християнами (людьми хреста, людьми життя) і поширений ними в усі кінці земної кулі. Складається з двох рис (ліній), які перетинаються.
Прапор Війська Запорізького – стяг малинового кольору, традиційно вважається Козацьким Прапором. Малиновий колір є в геральдиці кольором шляхетності й рицарства, перемоги та відваги.
Булава була найважливішою ознакою влади кошового отамана. Це була палиця з горіхового дерева довжиною 0,5-0,7 м зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Вона завжди розкішно оздоблювалась коштовним камінням. Курінні ж отамани носили жезли-пірначі — різновид булави, металева головка з гострими виступами, насадженими на держало.
Запорожці відносили шабля до справжньої, "чесної", благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї, не похитнула ідеологічного значення меча. Навпаки, він підносився вище рушниці чи пістолета, оголошених, як напише Аріосто, "машинами проклятими й підлими". Не вважалися запорожською зброєю й дешеві, а через це доступні нижчим станам списи, ножі, келепи й сокири (хоч останні були страшною зброєю, нерідко набагато ефективнішою за меч). Як відомо, козацтво сповна віддало шану мечеві, чи точніше його аналогу - шаблі. З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа та булави: булава стала відзнакою влади, замінивши скипетр або жезл, а келеп належав до улюблених об'єктів козацької симпатії: говорили, що він лише "торкає" ребра ворога.
