Коза́к— вільна озброєна людина, представник військового стану, воїн-найманець. Член самоврядних чоловічих військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козака була війна.
Старший козак
Старший козак-мав одну личку и відповідав єфрейтору в пехоті.
Молодший значковий
Значковий товариш — почесне звання, запроваджене у Гетьманщині в другій половині 17 століття, проміжна ланка між заможним козацтвом і старшиною. Звання надавалося гетьманом або Генеральною військовою канцелярією козацькій старшині і козакам. Вони були вилучені з-під влади сотенної адміністрації і підлягали в адміністративному і судовому порядку полковнику. За ранговою субординацією йшли за військовими товаришами і були першими після сотників, брали участь у воєнних походах, виконували доручення полкових канцелярій. Значкові товариші берегли полкові прапори — значки та сотенні корогви, а також за дорученням полковників керували окремими військовими загонами. Кількість значкових товаришів у полках була сталою — 30-50 чоловік.
Значковий
Значковий товариш — почесне звання, запроваджене у Гетьманщині в другій половині 17 століття, проміжна ланка між заможним козацтвом і старшиною.
Звання надавалося гетьманом або Генеральною військовою канцелярією козацькій старшині і козакам. Вони були вилучені з-під влади сотенної адміністрації і підлягали в адміністративному і судовому порядку полковнику. За ранговою субординацією йшли за військовими товаришами і були першими після сотників, брали участь у воєнних походах, виконували доручення полкових канцелярій. Значкові товариші берегли полкові прапори — значки та сотенні корогви, а також за дорученням полковників керували окремими військовими загонами. Кількість значкових товаришів у полках була сталою — 30-50 чоловік.
Старший значковий
Значковий товариш — почесне звання, запроваджене у Гетьманщині в другій половині 17 століття, проміжна ланка між заможним козацтвом і старшиною. Звання надавалося гетьманом або Генеральною військовою канцелярією козацькій старшині і козакам. Вони були вилучені з-під влади сотенної адміністрації і підлягали в адміністративному і судовому порядку полковнику. За ранговою субординацією йшли за військовими товаришами і були першими після сотників, брали участь у воєнних походах, виконували доручення полкових канцелярій. Значкові товариші берегли полкові прапори — значки та сотенні корогви, а також за дорученням полковників керували окремими військовими загонами. Кількість значкових товаришів у полках була сталою — 30-50 чоловік.
Заставний
Заставний-походить від слова- застава, в яку входило три козака.
Ройовий
Ройовий-походить від слова рій який складався с 10-ти козаків.
Гуртовий
Гуртовий-походить від слова гурт, який складав 30-ть козаків.
Підхорунжий
Підхору́нжий — військове звання в арміях деяких країн східної Європи, за статусом нижче за хорунжого. У 1880—1903 також присвоювалося тим, хто закінчив юнкерські козачі училища до здобуття ними офіцерського чину, в 1826—1917 саме старше козаче унтер-офіцерське звання.
Хорунжий
Хору́нжий (від хоругва — стяг, прапор) — особа, що зберігала й носила прапор війська запорізького який називався хоругвою. Хорунжий - завідував прапором сотні, на якому зображувалася емблема сотні, в основному християнська. Це могли бути хрест, ангел, ангел-охоронець, архангел Михайло, сонце (Ісус Христос), діва Марія, а також військові атрибути. З 1700-х років прапори стають двосторонніми - на кожній стороні різне зображення. Також на ньому позначалися полк і назва сотні.
Бунчужний
Бунчужний — в Україні XVII — XVIII ст. — виборна особа, що мала один із найвищих військових чинів, охоронник (також носій) бунчука і командир частини козацького війська; помічник гетьмана (або отамана) головним чином у військових справах. Кошовий отаман ішов повагом, виставляючи наперед високу палицю, як пастирський посох, попереду бунчужний ніс бунчук, а слідом з шапками під пахвою йшли полковники, курінні отамани й сотенні (П. Панч); у сполученні: Генеральний бунчужний — член Генеральної старшини в Гетьманській Україні XVII— XVIII ст.
Сотник
Со́тник — особа, що очолювала військову і адміністративно-територіальну одиницю — сотню у Гетьманщині у Слобідській Україні в другій пол. 17-18 ст. Під час національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького 1648-57 посада сотника була виборною. Обирався на козацькій сотенній раді й затверджувався полковою радою або радою генеральної старшини. З 1687 р. призначав полковник або гетьман, у 1734-50 — Генеральна військова канцелярія; у Слобідській Україні — царським урядом або місцевою московською адміністрацією. Після скасування гетьманства в 1764 р. призначав президент Малоросійської колегії. На території сотні здійснював військову, адміністративну і судову владу. С. очолював сотенну старшину, до якої входили сотенний отаман (городовий), сотенний писар, сотенний осавул, сотенний хорунжий. Як голова сотенного суду, С. розглядав цивільні й незначні кримінальні справи. Посаду С. у Слобідській Україні ліквідовано в 1765, у Лівобережній Україні — 1781, при чому згідно Табелі про ранги Російської імперії сотники діставали чин губернського секретаря. У Правобережній Україні, що перебувала під владою Польщі, посаду сотника скасовано 1711 - після поразки Гетьманщини у війні з Росією та емграції уряду Іоанна Мазепи до Молдови, звідки, щоправда, робилися спроби відновити сотенну адміністрацію під час походів Гетьмана Пилипа Орлика.
Курінний
Курінни́й отама́н – в Україні виборна особа, що очолювала курінь: У Запорозькій Січі (16-18 ст.) обирався на курінних сходках терміном на 1 рік. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема, забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами, включав новоприбулих до козацьких списків (компутів) тощо. У Гетьманщині в 17-18 ст.- курінний отаман очолював найнижчу адміністративно-територіальну ланку - курінь (полк-сотня-курінь). Керував військовими, організаційними і адміністративними справами. Підпорядковувався сотенному правлінню. Фактично призначався сотенною і полковою адміністрацією. Призначення курінних отаманів оформлялося гетьманським універсалом.
Осавул
ВІЙСЬКÓВИЙ ОСАВУЛ –виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово-адміністративних посад у Запорозькій Січі 16-18 ст. Обирався на військовій раді терміном на один рік. У мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, у воєнний час – у таборі. Відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом за наказом кошового отамана грошової і натуральної платні, захистом інтересів запорожців у прикордонній зоні; охороною подорожуючих терит Очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битв, вводячи по мірі потреби у бій резерви. У судових справах виконував роль слідчого – проводив дізнання з приводу суперечок між січовиками, злочинів серед сімейних козаків, розглядав скарги на місці, стежив за виконанням судових вироків, переслідував злочинців збройно. Знаком влади військового осавула була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.
Полковник
Полковник — це був член похідної старшини Запорізької Січі, керівник одного або кількох військових загонів під час воєнних дій, сухопутних та морських походів у 16-18 століття. Інколи полковника називали сердюком. У 18 століття полковник очолював паланкову старшину. До її складу входили також осавул, писар, підосавул та підписар. Паланковий полковник, що обирався паланковою військовою радою терміном на один рік, був представником кошового отамана на території паланки. Він наділявся значними повноваженнями, включаючи право засудження до смертної кари козаків. На час ліквідації Запорізької Січі царським урядом у 1775 було вісім паланкових полковників. Зовнішньою ознакою влади полковника був пернач, який звичайно носився за поясом.
